Чи справді біопластик PLA екологічний?

Відповідальний споживач, який дбає про навколишнє середовище, завжди тримає руку на пульсі новинок біорозкладних товарів, шукаючи найбезпечнішу продукцію.

Кілька десятків років тому світ знайшов альтернативу синтетичному пластику – полілактид. Такий біопластик також добре відомий як полілактидна кислота або PLA – матеріал, полімером якого є молочна кислота, а сировиною для його виробництва слугують кукурудза, цукрова тростина, корінь маніоки.

Полілактид – прозорий пластик, що за своїми властивостями нагадує поліетилентерефталат (PET) і полістирол (PS), з яких виготовляють пляшки та харчові упаковки. Єдиний недолік полілактиду – він не є термостійким, через що посуд із такого матеріалу втрачає свою форму, контактуючи з гарячими рідинами.

Полілактид використовують для виготовлення виробів із коротким терміном служби: харчова упаковка, одноразовий посуд, пакети, різноманітна тара. Біопластик широко використовується і в медицині (для виробництва хірургічних ниток, штифтів та імплантів, які повільно розпадаються на безпечні для здоров’я людини 3-гідроксикислоти), а також слугує матеріалом для 3D-принтерів – його безпечність дозволяє виконувати друк навіть у погано провітрюваних приміщеннях.

PLA-пластик – один із найперспективніших матеріалів, адже для його синтезу використовують щорічно оновлювані ресурси. Ба більше, під час виробництва полілактиду в атмосферу викидається вдвічі менше вуглекислого газу, в порівнянні з виробництвом полімерів на нафтовій основі.

Чому полілактид не можна вважати екологічним?

Сьогодні ринок кишить пакетами для сміття, одноразовим біопосудом, ланч-боксами тощо, придатними для компостування. Проте варто пам’ятати, що поняття «biodegradable» і «compostable» – не синоніми. Ці терміни близькі один до одного, чим часто вводять людей в оману.

Маркування «біорозкладний» (biodegradable) означає здатність матеріалів до руйнування під впливом мікро- та макроорганізмів у природних умовах. Тут виноситься «за дужки» тривалість розкладання (вона може становити і кілька днів, і кілька років). Але, якщо будь-який матеріал із маркуванням «biodegradable» закопати неглибоко в землю, то колись він обов’язково розкладеться.

На противагу цьому, маркування «compostable» (компостований) має чітко встановлене значення: здатність до розкладання за умов промислового компостування. Такі матеріали іноді можуть, але не обов’язково повинні розпадатися у природних умовах. Часто розкладання у ґрунті для них займає дуже багато часу.

Варто також звернути увагу, що ні першу, ні другу групу матеріалів не варто викидати на звичайні звалища: у несприятливих для біодеградації умовах, завалені великою кількістю іншого сміття, вони можуть зберігатися там протягом багатьох років.

Полілактид належить саме до групи «compostable». У природному середовищі, а тим більше на полігоні, він не може розкладатися на 100%. Процес його повної біодеградації можливий тільки за певних умов (підвищеної температури та вологості), що досягаються лише під час компостування на спеціальних промислових заводах. Наразі в Україні немає подібних підприємств, що зводить усю екологічність полілактиду нанівець і робить його звичайним пластиком.

Отже, PLA-пластик – безпечний матеріал, виготовлений з рослинних компонентів. Але статус «екологічний» він отримати не може, оскільки вимагає певної утилізації та не здатен повністю розкладатися в природних умовах.