Біорозкладні пакети: за і проти

Термін «біорозкладний» (анг. biodegradable) щодо пластику означає матеріал, який з часом розкладається на неорганічні та органічні сполуки, що здатні включатись у харчовий ланцюг. Ідея створення біорозкладних пакетів вперше була озвучена у 2000х роках, і вже у 2004 вона була вперше реалізована у Великобританії.

Поширення екологічного мислення серед споживачів змусило частину компаній перейти на біорозкладні пакети, що викликало хвилю маркетингових спекуляцій, підміни понять та спотворення інформації. Якщо початкова ідея ґрунтувалась на 100% екологічності нового виду упаковки, то її втілення подекуди мало не менш шкідливі наслідки, ніж використання звичайних пластикових пакетів. Тож які пакети з тих, що називають біорозкладними, насправді безпечні для довкілля, а які – ні, і як правильно їх використовувати? Давайте з’ясуємо!

З чого виготовляють біорозкладні пакети?

Склад біорозкладних пакетів буває різноманітним. Вони можуть вироблятись як із викопних решток (нафти), так і з відновлюваної сировини – рослинних волокон, крохмалю та ін. (так званий біопластик). Проте, як видно зі схеми, наведеної нижче, походження матеріалу (чи це продукти нафтопереробки, чи органічні матеріали) не впливає на його здатність розкладатись.

Існують і види пластику, виготовлені з органічної речовини, які не розкладаються, і види пластику з корисних копалин, які прекрасно розкладаються в природі (див. схему вище). Саме в цьому і полягає небезпека понять «біопластик» і «біопакети»: вони можуть вводити споживачів в оману, оскільки префікс «біо» тут означає лише походження сировини, а не її екологічність та здатність розкладатися.

Класифікація пакетів, що розкладаються

Проблема розкладання будь-якого пластику є предметом активних досліджень. Вперше біорозкладний пластик почали масово виробляти у 2006 році; проте, як виявилось, він не був на 100% безпечним для навколишнього середовища. Кілька років потому з’явився термін «оксорозкладний пластик»: так стали називати матеріали, які під дією ультрафіолету чи води просто розпадаються на дрібні рештки мікропластику і так само забруднюють довкілля, як і звичайний пластик. Офіційна заборона маркувати оксорозкладні пакети як біорозкладні вийшла лише у 2016 році.

Таким чином, сучасна класифікація виділяє:

• біорозкладні пакети – ті, які повністю розкладаються у природі за певних умов. Сюди ж належать і ті, які розкладаються в процесі компостування і потребують додаткової обробки, проте не забруднюють природу, і ті, які можуть розкладатись із утворенням токсичних речовин;
• оксорозкладні пакети, які є джерелом мікропластику і не належать до біорозкладної продукції.

Наочно цю класифікацію можна побачити на схемі нижче.

За сучасними стандартами, екологічно безпечними біорозкладними матеріалами можуть називатись ті, які деградують не менш ніж на 90% протягом 12 тижнів при промисловому компостуванні, а 10% маси, яка залишається, не містить токсичних сполук і не вплине на подальше використання компосту для потреб садівництва та сільського господарства.

Оксорозкладні та оскобіорозкладні пакети

Як зазначалось вище, пакети з оксорозкладного пластику вже не маркуються як біорозкладні. Проте їх продовжують виробляти, а в назві часто вказують «еко», дезінформуючи споживачів. Коли цей матеріал лише з’явився, його активно почали використовувати в агропромисловості, оскільки виробники заявляли, що після окиснення утворюються органічні сполуки, які можуть стати джерелом живлення ґрунтових бактерій та грибів. Це спричинило значну шкоду для довкілля.

Для надання оксорозкладних властивостей такі вироби містять різноманітні добавки (зокрема, пластик із маркуванням d2w – солі перехідних металів, які викликають окиснення). Через це їх не можна здавати на вторпереробку: вони можуть знизити якість сировини та призвести до того, що ціла партія пакетів не зможе бути перероблена. Вони також характеризуються низькою міцністю – рвуться швидше, ніж звичайні пластикові пакети.

Суть процесу деградації оксорозкладного пластику гарно проілюстрована наступним малюнком.

Проте, переробка фрагментів пластику мікроорганізмами на другій стадії не завжди можлива – все залежить від хімічної будови сполук, які утворилися. У англійській термінології даний ефект чітко розділений – виділяють oxodegradable plastic та oxobiodegradable plastic. Перше поняття – це якраз і є оксорозкладний пластик, що виступає джерелом мікропластику.

Водночас, оксобіорозкладний пластик під дією добавок перетворюється на органічні сполуки, придатні для включення у біологічні процеси. Саме цей вид пластику є безпечним та не завдає шкоди природі, а пакети з нього повністю екологічні.

Паперові пакети

Окремо варто поговорити про пакети з паперу: багато людей вважають їх хорошою альтернативою поліетиленовим. Проте мало хто знає, що за умов сміттєзвалища папір (він же целюлоза) може розкладатися десятиліттями, а за відсутності доступу кисню – кількасот років. Тому одноразові паперові пакети з дуже великою натяжкою можна віднести до біорозкладних. У цьому і полягає основна шкода таких «екопакетів». Для розкладання їх необхідно компостувати, а не викидати на звалища.

Крім того, виробництво паперу є більш екологічно шкідливим, ніж виробництво того самого пластику, адже для отримання сировини використовуються рослини: вирубуються ліси, виснажуються ґрунти, використовуються великі об’єми води. Водночас, повторна переробка одноразових паперових пакетів не є рентабельною.

Трапляється і таке, що пакети з паперу роблять із поліетиленовими вставками, при цьому маркуючи їх як «eco friendly», що вже ніяк не можна назвати правдою.

Як визначити біорозкладний пакет?

На жаль, єдиної міжнародної системи маркування, яка б чітко вказувала, чи є пакет оксорозкладним або біорозкладним, не існує. Часто буває, що виробники не вказують, до якого виду сміття слід відсортовувати той чи інший виріб.

Існує класифікація біорозкладних пакетів за матеріалом, із якого вони виготовлені:

• на основі полігідроксиалканоатів (PHA) – сюди входять полі-3-гідроксибутират (PHB), полігідроксивалерат (PHV) та полігідроксигексаноат (PHH);
• на основі полімолочної кислоти (PLA) – виробляється з ферментованого крохмалю рослини, наприклад з кукурудзяної, маніоки, цукрової тростини або цукрової бурякової маси;
• крохмальні суміші – це термопластичні полімери, що утворюються шляхом змішування крохмалю з пластифікаторами;
• пластики на основі целюлози та лігніну (основним джерелом є деревина);
• пластмаси на основі нафти, такі як полігліколева кислота (PGA), полібутилен сукцинат (PBS), полікапролактон (PCL), полівініловий спирт (PVA, PVOH), терефталат полібутиленовий адипат (PBAT).

Якщо в маркуванні пакета присутні лише ці речовини, значить, його можна віднести до біорозкладних.

Відповідальні виробники біорозкладної продукції на своїх офіційних сайтах вказують відповідність європейським (European Standard EN 13432) та американським (US Standard ASTM D6400) стандартам, і цю інформацію легко перевірити у відповідних реєстрах. Зазвичай, якісні біорозкладні пакети також маркуються як compostable, а виробник надає у відкритому доступі інформацію щодо їх правильної утилізації та строків розкладання за різних умов. Саме таким стандартам відповідають усі біорозкладні пакети в асортименті Ecogrizzly.

Як правильно використовувати біорозкладні пакети?

Багато хто помилково вважає, що, купивши біорозкладний пакет для сміття або для покупок, він уже автоматично зменшує шкоду довкіллю. Проте, це не зовсім так. Відповідність матеріалу всім вимогам ще не є запорукою його успішного екологічного розкладання. Практично всі такі пакети для цього потребують також правильних умов:

• доступу кисню;
• вологого середовища;
• наявності поруч іншої органіки та мікроорганізмів, які запустять процес біорозкладання.

За відсутності правильної утилізації (наприклад, на звалищі – завалені неорганічним сміттям, без доступу повітря) такі пакети можуть досить довго зберігатися – не набагато менше, ніж звичайний пластик.

Що ж ми можемо порадити для екологічного використання цих виробів?

• Найкращий варіант – це відправляти їх на компостування разом з органічними відходами (залишки їжі, зіпсовані продукти тощо). Адже навіть біопластик на основі кукурудзи, що складається переважно з органіки, може найшвидше розкладатися лише за таких умов. Оскільки в Україні промислове компостування поки не впроваджене, то тут є два варіанти: встановити компостер удома (для піддобрювання домашніх рослин та клумб) або облаштувати компостну яму на дачі для удобрення грядок.
• Вкрай не рекомендовано використовувати біорозкладні пакети для неорганічного сміття. Якщо вже викидаєте їх у звичайний сміттєвий бак, то наповнюйте пакет органікою – таким чином збільшується шанс, що він розкладеться.
• Ще один непоганий спосіб – використовувати біорозкладні пакети для збору сміття під час виїзду на природу (знову ж таки, лише органічного). Їх разом із рештками їжі можна неглибоко закопати на місці кострища, де ґрунтові бактерії перероблять пакет разом з органічними відходами, тим самим удобривши землю.

Однозначної відповіді на запитання, скільки часу розкладається біорозкладний пакет, не існує – все залежить від умов. Наприклад, виробник пакетів з крохмалю BioBag заявляє, що час розкладу його пакетів за умов компостування становить від 10 до 45 діб.

Чи може біорозкладний пакет замінити пластиковий або паперовий?

Біорозкладні пакети є дорожчими, ніж звичайні пластикові. Часто вони менш міцні, ніж їхні аналоги, тому строк їх використання обмежений – не вийде з одним таким пакетом ходити за покупками багато разів. Ідеальна альтернатива – екосумки та авоськи багаторазового використання. А для фасування фруктів, овочів чи навіть круп, які ви купуєте у супермаркеті, можна використовувати екомішечки. Біорозкладні ж пакети найкраще застосовувати для сортування сміття, оскільки вони розкладаються разом з органічними відходами.